Він любив тишу риболовлі, мав золоті руки електрика та серце, сповнене віри у краще. Роман Сорбат дев’ять місяців вважався зниклим безвісти. Глухівська громада до останнього трималася за тонку нитку надії, але січень 2026-го приніс чорну звістку: дива не сталося. Захисник загинув ще навесні 2024-го під Новомихайлівкою.
Життя, загартоване у Глухові
Роман Сорбат був плоттю від плоті свого рідного міста. Тут він народився 17 квітня 1979 року, тут бігав на уроки спочатку до четвертої, а потім до шостої школи. Хлопець з юності вирізнявся фізичною гартом – займався легкою атлетикою, що згодом, на війні, не раз ставало йому у пригоді.
Професію обрав земну та потрібну – у ПТУ №31 вивчився на електрика. У місті його знали як людину праці: відповідального, сумлінного, того, хто ніколи не цурався важкої роботи та завжди вмів знайти спільну мову з колегами.
Попри біль – у стрій
Коли у другій половині 2023 року прийшла повістка, Роман не шукав виправдань. Його шлях у Збройних Силах не був легким. Війна підірвала здоров’я: він неодноразово потрапляв до шпиталів, але щоразу повертався на позиції.
«Він не міг сидіти без діла. Навіть на фронті завжди знаходив роботу, допомагав побратимам. Був тим самим спокійним і врівноваженим плечем, на яке можна було спертися у найважчу хвилину», – згадують товариші по службі.
Остання розмова
Для родини Роман завжди був невичерпним джерелом оптимізму. Навіть коли навколо здригалася земля, він телефонував додому з незмінним: «Все нормально, я тримаюся, я обов’язково повернуся».
10 квітня 2024 року відбулася їхня остання розмова. Роман, як завжди, будував плани на майбутнє, говорив про життя після перемоги й повторював свої пророчі (як тоді здавалося) слова: «Все буде добре».
За два тижні, 24 квітня, під час виконання бойового завдання біля села Новомихайлівка, що на Покровському напрямку, серце воїна зупинилося. Почалися довгі місяці невідомості.
Порожнеча, яку не заповнити
Роман Сорбат повертається додому, щоб нарешті знайти спокій у рідній землі. Він залишив по собі не лише пам’ять про мужнього воїна, а й спогади про щиру людину, яка понад усе любила свою сім’ю та спокій риболовлі на світанку.
У Героя залишилися мати, старший брат, дружина та двоє дітей. Для них він назавжди залишиться тим, хто обіцяв, що все буде добре. І хоча для родини світ потьмянів, подвиг Романа став частиною того великого світла, яке веде Україну до перемоги.
Глухівська громада схиляє голови. Світла пам’ять воїну, який віддав найдорожче за наш спокій.
Вічна шана Герою!
