Війна змушує змінювати адреси, але вона безсила перед людським бажанням дарувати дім тим, хто його втратив. Родина Мешкових, яка пройшла шлях евакуації з прикордоння Сумської області, не просто знайшла прихисток на заході України, а й відкрила двері своєї нової оселі для чотирьох маленьких буковинців.
Шлях довжиною в сотні кілометрів та вісімнадцять років
Для В’ячеслава та Надії Мешкових виховання дітей — це не новий виклик, а покликання життя. Свій шлях у цій справі вони розпочали ще в селі Іващенкове, згодом переїхали до Глухова, де створювали затишок для вихованців. Проте постійні обстріли та небезпека змусили родину прийняти важке рішення про евакуацію.
Залишивши рідний дім у Глухові, подружжя перевезло трьох своїх вихованців на безпечну Буковину. Але серце батьків-вихователів виявилося більшим за будь-які кордони: вже на новому місці, у Вашківецькій громаді, вони вирішили створити дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ).
Новий дім у Вашківцях
Напередодні 2026 року, у грудні, родина офіційно поповнилася. До Мешкових приєдналися четверо дітей з Оршівського дитячого будинку. Тепер у сім’ї виховуються семеро дітей: троє приїхали з батьками із Сумщини, а четверо знайшли свою родину вже у Чернівецькій області.
Життя у Вижницькому районі для родини розпочалося з нової сторінки та власного даху над головою. Оселю для великої родини придбали за кошти державної субвенції.
«Підтримка сімейних форм виховання – це шанс для кожної дитини засинати з почуттям безпеки. Приклад Мешкових доводить: навіть під час війни українці готові ділитися теплом і ставати опорою для тих, хто цього потребує найбільше», – зазначають у профільних відомствах.
Підтримка, що дає фундамент
Створення такого будинку – це результат синергії держави та місцевої влади. Окрім придбаного житла, родина Мешкових, як і інші новостворені ДБСТ області, отримала регіональну виплату в розмірі 50 тисяч гривень.
Загалом 2025 рік став знаковим для Буковини: завдяки державній політиці житло отримали 12 дитячих будинків сімейного типу. Це означає, що десятки дітей змінили стіни інтернатів на затишні кімнати у справжніх родинах, де їх люблять і чекають.
