3 грудня, в Міжнародний день людей з інвалідністю, у Глухівській публічній бібліотеці відбулася зустріч з Миколою Сазоновим, людиною, яка своїм життям доводить: немає нездоланних перешкод для тих, хто має світлу душу, золоті руки і палке серце. Виставка творчих робіт Миколи Васильовича Сазонова «Кольори мого світу”»вразила всіх присутніх. Два стелажі, рясніючи яскравими фарбами, немов розповідали історію людської волі, творчості та незламності.
Шлях довжиною в життя
Народився Микола в 1971 році в багатодітній родині – 14 дітей, Микола найстарший. З дитинства доля випробовувала хлопця – дитячий церебральний параліч став його супутником на все життя. Але це не зламало його. Він навчався в спеціалізованому інтернаті в Кіровограді, здобув освіту, а в 1990 році в Луганську отримав професію майстра по ремонту взуття. Працював, поки не сталася прикра історія – у нього викрали спеціальні інструменти. Зараз Микола Васильович проживає в батьківському будинку. Його вірний друг – кіт Мишко, завжди з муркотінням зустрічає біля порогу, рятує від самотності. Микола ділиться з ним їжею, а кіт – своїм теплом.
Багато хто з глухівчан бачили нашого героя заходу на вулицях міста з газетами «Тиждень». Він їх продає, і з кожного проданого екземпляра має невеликий дохід.
Велосипед, що приносить радість
Під час зустрічі глядачі побачили відео про те, що в 2019 року Глухівська міська влада зробила Миколі неймовірний подарунок – триколісний велосипед. Цей велосипед не просто полегшив пересування по місту. Чоловік придумав, як зробити з нього джерело радості для інших! Він попросив знайомих зробити з металолому візок до велосипеда і почав катати дітей. До війни прикрашав коляску новорічними гірляндами, вмикав дитячу музику. Діти з задоволенням їздили з ним по місту – було весело і цікаво. Війна внесла свої корективи. Микола продовжує катати дітей, але вже не вмикає музику, та й постійні повітряні тривоги не дозволяють безтурботно кататися. Всі пам’ятають той страшний червень минулого року, коли обстріляли центр міста…
Творчість як антистрес
З початком війни за Незалежність України Микола знайшов для себе антистрес – почав малювати. Розфарбовує олівцями, фломастерами. Малюнки бере з інтернету, але обов’язково додає щось своє, оригінальне. Деякі малюнки продавалися, особливо з українською символікою . Особливо вражає патріотичний малюнок «Не для ката наша хата» – скільки в ньому сили, віри, непохитності! А в 2025 році Микола відкрив для себе нову техніку – алмазну мозаїку. Під час зустрічі глядачі побачили відео про техніку виконання цього виду мистецтва, щоб усі зрозуміли, наскільки це непроста робота. І справді – клеїти камінчик за камінчиком, підбирати кольори, створювати красу – це потребує величезного терпіння, уваги, любові до справи. Але результат вражає! Ніжні ангели, що моляться за мир… Чарівні лебеді серед рожевих квітів… Кожна картина розкриває душу Миколи – настільки вона ніжна, світла, добра. На виставці Микола представив не лише картини з алмазної мозаїки, а й обереги, брелоки, підставки для чашок, чудові вироби на підставках. Кожна робота – це частинка душі, це кольори внутрішнього світу людини, яка, незважаючи на всі життєві випробування, зберегла віру в красу, добро і любов.
Сльози на очах
Коли розповідь про життя автора яскравих робіт добігала кінця, на очах багатьох слухачів з’явилися сльози. Його в місті бачать, як він їздить на велосипеді, продає газети. Але ніхто не знав про його світлу душу, про його захоплення, про його майстерність. Виступав і сам гість. Микола Васильович розповів, що вже багато картин, оберегів зробив за особистим баченням, за своїми візерунками. Що зараз працює над великою мандалою і над картиною «Лелеки» – птахів дому, птахів повернення, птахів миру. На запитання, яка його улюблена картина, Микола відповів без вагань: «Та, де «джавелін» летить на танк з буквою Z». Ця робота символізує для нього перемогу України. І в цій відповіді – вся суть митця: незламний патріот, людина, яка вірить у перемогу і творить красу навіть у найважчі часи.
Мрії, що мають здійснитися
У Миколи є мрії. Перш за все – щоб в Україні якнайшвидше настав мир. Це головне. А ще він мріє заробити більше грошей і купити собі новий ноутбук, бо старий зовсім глючить, а він так потрібен для роботи. Мріє купити станок для ламінації своїх малюнків – тоді вони матимуть кращий вигляд, можна буде робити магнітики на холодильник. І ще одна мрія – новий триколісний велосипед з широким додатковим сидінням .
Оплески і подяки
Всі присутні щиро подякували Миколу Сазонова оплесками. Люди були дуже раді, що ніби знову з ним познайомилися – тепер уже не просто як з людиною, яку бачиш на вулиці, а як з справжнім художником, майстром, людиною з великою душею. Йому побажали здоров’я, наснаги, і щоб усі його мрії збулися. Особливо – найголовніша мрія про мир.
Музичний дарунок для Миколи Васильовича та всіх присутніх прозвучав від піаніста Володимира Боброва, адже музика – це теж колір душі.
Під час зустрічі Микола Сазонов отримав чудовий подарунок від бібліотеки – папку з білими товстими листами для малювання, файлами і набором кольорових ручок з блискучим ефектом – саме такими він любить малювати. Радість у його очах була непідробною.
Кольори всупереч темряві
Довго ще присутні не відпускали талановитого глухівчанина, роздивлялися його роботи – яскраві, ніжні, сповнені надії. Навіть у часи війни, навіть коли темно і страшно, цей незламний чоловік продовжує творити світло. 3 грудня – це не свято, а нагадування : перед нами не «інвалідність», а – людина. З талантом, з мріями, з болем й радощами. Його приклад показує: життя – це не те, що з тобою трапляється, а те, як ти на це реагуєш. Микола міг би сумувати, скаржитися на долю. Але він обрав інший шлях – шлях творчості, шлях дарування радості іншим. Він катає дітей на велосипеді, малює картини, створює красу своїми руками. І ця краса зцілює душі – і його власну, і наші. Вона нагадує: навіть у найважчі часи люди здатні творити прекрасне, нести світло у світ, залишатися людьми.
Виставка працюватиме в бібліотеці до нового року. Варто прийти, роздивитися роботи Миколи Васильовича, відчути ту особливу ауру доброти і світла, яка йде від них. А можливо, хтось знайде для себе оберіг, картину чи брелок, який стане не просто прикрасою, а частинкою великої душі майстра.
І хай здійсняться всі мрії Миколи Васильовича , бо люди, які творять красу і добро, заслуговують на те, щоб їхні мрії збувалися.
Ніна Шубнікова, завідувач відділом обслуговування Глухівської публічної бібліотеки
