Музика та війна. Це два полярні світи, які в житті уродженця Глухова Євгенія Грибана переплелися в одну трагічну й водночас героїчну симфонію.
Днями стало відомо, що талановитого музиканта, а нині воїна Збройних Сил України, відзначив почесною нагородою Головнокомандувач ЗСУ.
«Золотий Хрест» – це визнання його мужності, проявленої в боях, проте сам захисник сприймає цю відзнаку не як особистий тріумф, а як обов’язок перед пам’яттю найближчої людини.
Від великої сцени до окопів
Шлях Євгенія Грибана – це шлях класичного інтелігента, який змінив фрак на піксель. Його знають як витонченого фахівця: перші кроки у мистецтві він робив у рідній Глухівській школі мистецтв імені М. Березовського, згодом відшліфовував майстерність у Сумському училищі культури імені Бортнянського, а вершиною його освіти став диплом престижної Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського.
До повномасштабного вторгнення та мобілізації Євгеній жив звуками. Його знали як артиста оркестру Національної оперети України, талановитого бояніста, чия гра зачаровувала столичну публіку. Однак наприкінці грудня 2024 року місце партитур у його руках зайняв автомат. Він став до лав захисників у важкий для країни період, змінивши затишні репетиційні зали на суворі фронтові будні.
Ціна нагороди та вірність побратиму
«Золотий Хрест» – нагорода, що загартована у вогні. Її отримують лише ті рядові та сержанти, чиї дії на полі бою допомогли втримати позиції або успішно виконати надскладне завдання. Отримавши відзнаку, Євгеній зробив щемливу заяву: він присвятив свій успіх Валерію Литвину, побратиму з позивним «Пітон».
Це історія про двох людей мистецтва, які зустрілися на війні. Валерій Литвин, віртуозний скрипаль і звукорежисер театру «Берегиня», пішов на фронт добровольцем у перший же день великої війни. Він став одним із тих, хто «приборкав» технології майбутнього – працював головним інженером у підрозділі FPV-дронів. На жаль, у грудні 2025 року серце «Пітона» зупинилося під час виконання бойового завдання.
«Цю першу військову нагороду я присвячую своєму другу. Дякую за особистий приклад самовідданості, вірності та справжньої мужності. Маю честь», – поділився Євгеній на своїй сторінці, підкреслюючи, що саме приклад Валерія допоміг йому адаптуватися до реалій війни.
Символ незламності Глухівщини
Сьогодні Євгеній Грибан уособлює нову українську еліту: людей, які мали б творити культуру, але змушені її захищати. Його історія – нагадування про те, що за кожною медаллю стоїть особиста драма, втрата і нескінченна вдячність тим, хто пішов у вічність раніше.
Глухівщина пишається своїм сином, який навіть у пеклі війни зберігає вірність своїм ідеалам і пам’яті друзів!
