Майже 9 років триває боротьба українців за свою свободу та можливість жити на власній землі. Протягом останнього року до протистояння з рф долучилися десятки мільйонів українців і кожен із них стоїть на своєму фронті.
Непохитний щит України – звичайні люди, які своєю ніби-то маленькою справою підтримують та оберігають військових та цивільних. The Sumy Post поспілкувався із сум’янкою Вікторією Римар, яка з першого дня повномасштабної війни спрямовує свою діяльність на те, аби допомогти українцям вистояти. Дівчина впевнена, що зараз варто робити те, що вмієш і конвертувати це у допомогу. Вона розповіла, де була торік 24-го лютого, що відчувала та як починала діяти, а також про свою роботу сьогодні та нове важливе захоплення – виготовлення окопних свічок.
– Вірили, що росія все ж здійснить наступ і як дізналися, що все ж почалося вторгнення? Як швидко зібралися та почали діяти?
– На початок повномасштабного вторгнення я майже рік проживала в Данії, а до цього декілька років працювала в сумському сервісному центрі. Перед 24 лютого, мабуть, як і всі відмовлялась усвідомлювати, що все обернеться кровопролитною війною, хоча і розуміла, що просто так ті «вчення» не закінчаться. Мала летіти в Україну 28 лютого, квиток вже був на руках. І ось 24 о 6-й ранку мені написав товариш, щоб я не поспішала вертатись, бо летять ракети. Почалась війна.
Перший день: сльози, заперечення, усе, як в тумані. Але вже 25-го зрозуміла, що сльозами не допоможеш і треба діяти, тож почала комунікувати зі знайомими та незнайомими, дізнавалась, що конкретно я можу зробити. Знайшла волонтерів у Канаді, які переправляли бронежилети в Україну, домовилась, щоб відправили партію в Суми, адже тут була дуже складна ситуація з амуніцією. Пізніше почала збирати донати та спільно із волонтерами закупати бронежилети, каски, павербанки та інше.
– Чому вирішили повернутися додому і коли це було?
– В Україну повернулась наприкінці травня із чіткою позицією, що це наша спільна війна: моя, твоя, наша, а не когось там, десь в іншій частині країни, де ти нікого не знаєш. І ти мусиш бути сильним на своєму фронті. Мусиш робити те, що вмієш і конвертувати це у допомогу. Ми не маємо права абстрагуватись від цих подій і жити, як раніше, бо навколо криваве пекло, в якому прямо зараз гинуть і страждають наші рідні люди.
Згодом я відкрила свою маленьку справу з кастомізації шоперів, в основі філософії бренду зробила допомогу Україні, тому частину коштів від прибутку доначу в ЗСУ та волонтерам, не враховуючи особистих донатів.
– А як давно ви почали створювати свічки для військових? Що найскладніше у процесі?
– На початку січня цього року зрозуміла, що паралельно з роботою ще можна робити маленькі важливі справи, такі як виготовлення окопних свічок. Найскладнішим виявилося зібрати консервні банки, а тим паче недопалки свічок, тому було прийнято рішення відкрити збір на закупівлю парафіну, який, до слова, моя маленька, але найкраща аудиторія, закрила за 15 хвилин. Була вражена, таких блискавичних донатів ще не було в моїй практиці.
Нагуглилась, надивилась ютубу і почала вдома робити свічки, потім тестувала їх. Згодом вони відправлялись до захисників, до пакунків додалися і хімічні грілки.
Військові кажуть, що при тривалому використанні окопних свічок починає боліти голова – і це не дивно, тому що полум’я випалює увесь кисень з бліндажа і краще не засинати при таких свічках. Але не мерзнути ж? Тоді я знайшла безпечну альтернативу, яку можна використовувати під час сну (і не тільки) – хімічні грілки. Вони тримають температуру в середньому 55 градусів; можна закинути у спальник, під бронік, в кишеню, взуття – і буде тепло. Головне, аби грілки не контактували зі шкірою, адже можна отримати опік.
Та все ж, їжу така грілка не підігріє, на відміну від бліндажної свічки. Тому логічно використовувати обидва варіанти. Незабаром розіграла картину, яку написала власноруч, за донат на хімічні грілки, а на ці кошти замовила партію грілок.
– Ваші свічки отримує якийсь окремий підрозділ, якому допомагаєте, чи можливо надсилаєте різним військовим?
– Передавати просто волонтерам не хотіла, тому знайшла безпосередньо бійців на нулі Запорізького напрямку, які саме мали запит на окопні свічки. Перша партія із 20 штук свічок і 30 хімічних грілок вже допомагають нашим захисникам. Запит на наступну партію знайшов мене сам і невдовзі поїде на Бахмутський напрям. Головним правилом у цій справі поставила для себе пріоритетність потреби. В першу чергу допомога йде на найскладніші напрямки, тому конкретного підрозділу чи бригади, з якими співпрацюю, немає. Є ті, кому це необхідно сьогодні, зараз. І такі є постійно.
– Як читачам поділитися із вами матеріалами для створення окопних свічок і чому неважлива кількість переданих банок?
– Люди чомусь соромляться приносити одну-дві штуки, але якщо 20 таких людей впораються із соромом і скинуться по 1 шкарабанці, то це вже буде повноцінна партія.
Мені прикро, що люди знецінюють значущість своєї маленької допомоги і я хочу, щоб вони усвідомили, що єдність – то велика сила. Єдність – це і є наша головна зброя у цьому спротиві. З миру по нитці – голому сорочка.
Баночки для Вікторії Римар можна принести в сервісний центр Добрий Майстер.
Важлива новина: Сумчанка, яка з початку війни зайняла кухонний фронт, розповіла про історію кулінарної студії, чим годує захисників та які повідомлення надсилають їхні дружини
