Сьогодні біля зруйнованого гуртожитку Глухівського медичного коледжу, куди торік влучили ворожі дрони-камікадзе, відбувся поминальний захід на вшанування мирних мешканців Есманської громади. Людей, які, тікаючи від постійних обстрілів, шукали безпечного прихистку, але знайшли тут свою останню зупинку.
Серед обвалених стін і чорних порожнин, які досі нагадують про ту трагічну ніч, оживає пам’ять про невинні життя, обірвані війною. Кожен уламок тут – доказ несправедливості та болю, який довелося пережити громаді.
Селищний голова Сергій Мінаков разом із присутніми вшанував загиблих хвилиною мовчання та покладанням квітів. Він зазначив, що ці втрати назавжди залишаться раною в серці громади, адже кожна людина, яка загинула в цій будівлі, була частиною спільної історії та спільного болю.
Особливо проникливо пролунали вірші жительки громади, поетеси Олени Мягких. Її слова, присвячені загиблим, торкалися кожного, хто стояв серед руїн, нагадуючи: пам’ять – це те, що не можна зруйнувати.
На заході були присутні й ті, хто сам пережив вимушену евакуацію з прикордоння. Для них ця зустріч стала можливістю підтримати одне одного, згадати тих, кого втратили, і відчути тепло громади, яка у найскладніший час прийняла їх, дала дах і опору.
Учасники запалили лампадки та схилили голови в спільній молитві за душі невинно убієнних і за мир, якого так довго чекає український народ.
Ми пам’ятаємо. Ми не пробачимо.
Світла пам’ять загиблим мирним мешканцям Есманської громади!
