Нападник луганської «Зорі» Пилип Будківський розповів, що завжди хотів грати за «Динамо».
Пилип Будківський
— Якщо повертатися до витоків: ти киянин, але вихованець «Шахтаря». Як у 14 років ти потрапив до Донецька?
— Тоді ще була ДЮФЛ. Я грав за «Відрадний”, ми поїхали на фінальну частину ДЮФЛ, там було і „Динамо“. Ми посіли перше місце, „Динамо“ — пʼяте чи шосте. Лисенко тоді мав набирати якраз наш вік. І він при двох командах сказав, що з „Відрадного“ нікого не бере.
Повернулися ми з того турніру, був банкет для батьків. Тренер підійшов і каже: „підходили скаути «Шахтаря“, цікавилися, тож якщо є бажання — можу дати номер». Дав номер, я поїхав у «Шахтар», зіграв там дві гри. Помічником директора академії тоді якраз був Патрік ван Леувен. І так сталося, що мене залишили. Залишився — і вже з кінцями.
— Здається, в голосі можна почути, що спершу мрією все ж таки було «Динамо»?
— Так, була мрія потрапити в «Динамо» і грати за «Динамо». Але виявилося, що в мене інший шлях.
— Як ти тоді поставився до варіанту з «Шахтарем»? Було страшно — ти ж, по суті, був дитиною — чи сприймав це як цікаву пригоду?
— Спочатку їхав, як у пригоду. Але коли батьки поїхали і залишився сам, усе по-новому… Тут дім, батьки, друзі, школа, а там — гуртожиток. Жили блоками, наш вік був в одному блоці. Чесно кажучи, перші тижні два я, бувало, ховався у туалеті — морально було дуже важко. Але потім адаптувався, здружився з хлопцями, і якось пішло-поїхало, стало легше.
— Хтось із тих хлопців теж побудував карʼєру? 1992 рік народження — доволі продуктивний для академії «гірників».
— Малишев, Караваєв. З нами тоді ще Малиновський навчався і грав. Олександр Нойок — він зараз грає в Казахстані. Тобто дійсно є футболісти, яких виховав «Шахтар» і які зараз грають.
— А як батьки сприйняли твій переїзд так далеко, ще й не в «Динамо»?
— Батьки з дитинства їздили на кожну мою гру, підтримували, навіть на виїзні ігри ДЮФЛ. Але тут ішлося про карʼєрний розвиток. Вони поїхали зі мною, подивилися, як там усе влаштовано, і вирішили: якщо команда цікава — то чому б і ні. Кожен мріє потрапити в якусь футбольну академію, а мій шлях випав на “Шахтар”. Тож нічого поганого вони в цьому не бачили. Звісно, сумували. Я приїжджав десь раз на півроку, потім усі адаптувалися. Як склалося — постійно в дорозі, в переїздах — так і жили.
Кирило Круторогов
