Сучасна українська армія поступово привчає нас до образу жінки в однострої.
Проте, коли мова заходить про події в Афганістані, уява зазвичай малює суворі чоловічі обличчя, обпалені гірським сонцем.
На цьому фоні особливу увагу привертає хрупка, елегантна та надзвичайно доглянута жінка. Знайомтеся – Алла Миколаївна Гайдук. За її тендітною зовнішністю ховається сталева витримка людини, яка пройшла крізь горнило однієї з найжорстокіших війн минулого століття.
Шлях крізь метал і вогонь
Алла Миколаївна потрапила до Кабула у найдраматичніший період – 1987-1988 роки, коли розпочався відлік до остаточного виводу військ. Вона обіймала стратегічну посаду – очолювала контрольно-ревізійний відділ армії. На її плечах лежала колосальна відповідальність: збереження державних цінностей та майна у хаосі війни.
Перша командировка назавжди врізалася в пам’ять. Шлях завдовжки лише 16 кілометрів подолали за три доби. Кожен метр цієї дистанції пролягав через небезпечні ділянки, де повітря було насичене загрозою. Дорога нагадувала цвинтар заліза: обабіч шляху височіли купи розбитої техніки – німі свідки попередніх обстрілів та невдалих проривів.
Сховище всередині гори
Служба Алли Миколаївни складалася з постійних переїздів між віддаленими гарнізонами. Один із таких виїздів ледь не став фатальним. Групу з семи жінок зустрів на горі єдиний вцілілий боєць із цілого складу підрозділу. Рятуючи життя цивільних спеціалісток, воїн провів їх углиб гори. Житло нагадувало кам’яну пастку з невеликими отворами, схожими на віконця. Аби убезпечити жінок від ворожого погляду, заступник закрив ці щілини.
Кілька діб у повній ізоляції в серці скелі стали справжнім іспитом на міцність. Афганці знали, що всередині знаходяться люди ворожих сил. Вони провокували полонянок різними способами, намагаючись виманити або залякати. Уціліти там здавалося неможливим завданням, проте доля розпорядилася інакше – жінок залишили в живих.
Пам’ять як обов’язок
Сьогодні Алла Миколаївна вважає своїм найвищим покликанням вшанування соратників. Для неї афганське братерство – жива рана, що не загоюється.
Загальна численність воїнів-інтернаціоналістів по колишньому Глухівському району становить 120 осіб. У Шалигинській, Есманській та Березівській громадах нині проживають 32 ветерани.
За кожною цифрою стоїть людина, яка бачила небо Афганістану і відчула на собі гарячий подих війни.
На фоні чоловічого братерства історія Алли Миколаївни звучить особливою нотою – як нагадування про те, що у війни не лише чоловіче обличчя, а вірність обов’язку та незламність духу не залежать від статі.
Вона є уособленням того покоління: сильна, витривала і дивовижно світла людина, яка пронесла крізь дим і каміння Кабула відповідальність за ввірене майно країни, зберігши при цьому власну жіночність та щире серце.
Вічна шана тим, хто вистояв. Пам’ятаємо кожного!
