У читальній залі Глухівської публічної бібліотеки відбувся особливий культурний вечір – музтерапія «Кохання у звуках і словах», що об’єднала класичну музику, поезію різних епох і живі емоції глядачів, повідомляє Глухівська публічна бібліотека.
Захід зібрав повну залу та перетворився на щиру розмову про кохання – юне й зріле, омріяне й вистраждане, особисте й спільне для всіх.
Атмосферу свята створювали книжкові виставки, символічні кульки-серця та теплий затишок бібліотечного простору. Програму відкрили рядками Володимира Сосюри «Так ніхто не кохав», які задали тон усьому вечору – глибокий, емоційний, сповнений внутрішньої тиші й очікування.
Музика, що лікує
Головними музичними героями події стали піаністи Олена Целікова та Володимир Бобров. Їхні виступи поєднували виконання класичних творів із розповідями про історії створення композицій та долі композиторів. Це був не просто концерт – це була жива взаємодія з аудиторією, коли кожна мелодія звучала як окрема історія про почуття.
Під звуки піаніно на мультимедійному екрані змінювалися картини природи – море, заходи сонця, квіти. Візуальний супровід посилював ефект занурення. У залі панувала зосереджена тиша, а на очах у слухачів блищали сльози – музика торкалася глибоких особистих спогадів.
Окремою кульмінацією став сольний виступ Володимира Боброва наприкінці вечора. Його виконання зал зустрів особливо тепло – музика звучала щиро й проникливо, ніби звернена до кожного індивідуально.
Голос сучасної поезії
Важливим емоційним акцентом став виступ молодої поетеси Аліни Головащук. Вона читала вірші про кохання в час війни – про чекання, вірність, надію. Її поезія звучала особливо гостро й актуально, адже багато присутніх мають рідних, які захищають Україну.
Після її виступу в залі запанувала тиша – та сама, що свідчить: слова влучили точно в серце.
Завершальним поетичним акордом стали вірші про пізнє кохання у виконанні волонтерки Лариси Толкачової. Її твори без пафосу, але з великою життєвою мудрістю – говорили про те, що любов не має віку й може прийти тоді, коли її найменше чекаєш. Публіка віддячила авторці тривалими оплесками.
Класика, що звучить сучасно
Між виступами звучали відеокліпи на слова українських класиків: Івана Франка «Чого являєшся мені у сні», Олександра Олеся «Сміються, плачуть солов’ї», Ліни Костенко «Моя любове! Я перед тобою…». Поезія, покладена на музику, зазвучала по-новому, зберігаючи водночас свою глибину.
Особливе захоплення викликав кліп на вірш Тараса Шевченка «Якби зустрілися ми знову». Глядачів вразила візуальна подача – на екрані з’явилися два образи поета: молодий і зрілий. Молодий Шевченко був надзвичайно схожий на пам’ятник Кобзарю в Глухові, який зображує його юним. Саме таким, яким він чотири рази відвідував місто. У залі навіть пролунало: «Та це ж наш Тарас!»
Цей момент став символічним. Ніби сам поет повернувся до глухівців через роки.
І весь зал заспівав…
Фінальним емоційним піком стала пісня «Ніч яка місячна» на слова Михайла Старицького. Спершу тихо, а згодом упевненіше глядачі почали підспівувати. Невдовзі майже весь зал співав в унісон. Для багатьох ця пісня як спогад про молодість, перші почуття, важливі миті життя.
Це був момент єдності, коли мистецтво об’єднує покоління.
Книги про кохання – додому
У межах заходу діяли дві тематичні книжкові виставки: «10 історій про незвичайне кохання» та інсталяція «Любов підносить серце над землею». Відвідувачі мали змогу ознайомитися з добіркою класичних і сучасних творів українських та світових авторів. Після завершення програми кілька гостей взяли книги додому – отже, розмова про кохання продовжиться.
Свято душі
Після завершення вечора люди не поспішали розходитися: ділилися враженнями, дякували організаторам і виконавцям. «Давно так душевно не було», – зізналася одна з відвідувачок.
Музтерапія «Кохання у звуках і словах» стала прикладом того, як бібліотека перетворюється на сучасний культурний простір – місце зустрічі поколінь, мистецтва й живих емоцій.
