Є люди, про яких говорять не лише тоді, коли згадують їхні нагороди, звання чи дати життя. Є люди, чий характер залишається в пам’яті тих, хто був поруч.
Люди, про яких побратими через роки говорять просто: «Він був справжнім».
Таким був Олександр Ткаченко.
Він народився 6 листопада 1970 року в Глухові на Сумщині. Закінчив Сумський державний університет за спеціальністю «інженер-механік». А з 2004 року присвятив себе службі в українській міліції.
Починав міліціонером окремого батальйону патрульно-постової служби Сумського міського відділу. Згодом працював на оперативних посадах у підрозділах карного розшуку та боротьби з незаконним обігом наркотиків, служив у спеціальній роті міліції УМВС України в Сумській області.
Для колег він був не просто досвідченим правоохоронцем. Побратими згадували його як людину, яка особливо цінувала колектив і відповідальність за тих, хто поруч. Коли у 2014 році Росія розпочала війну проти України, Олександр одним із перших став на захист держави.
На Донбасі він був там, де було найнебезпечніше. Допомагав звільняти українські міста й села, знаходив заміновані ділянки, ризикував власним життям заради інших.
Під час звільнення Миколаївки він разом із побратимами виявив людей, яких бойовики утримували в підвалі Будинку культури. Близько 150 заручників планували використати як живий щит. Олександр допоміг знайти та евакуювати людей.
За час служби на Сході України він неодноразово ризикував собою, щоб урятувати інших. Побратими згадували, що його вмінню виявляти заміновані ділянки дивувалися навіть досвідчені фахівці.
Та 11 липня 2014 року сталося те, чого він, рятуючи інших, намагався не допустити. Поблизу Сіверська Донецької області колона сумських правоохоронців вирушила виконувати бойове завдання.
Того дня Олександр знову йшов першим… Він прийняв удар на себе. Його машина підірвалася на замаскованому на дорозі фугасі. Воїн отримав тяжкі поранення і згодом помер у лікарні. Але навіть останній його вчинок став порятунком для інших. Він врятував щонайменше 30 своїх колег, які рухалися позаду нього, запобігши ще страшнішим наслідкам.
Правоохоронця поховали на Алеї Слави Центрального кладовища Сум.
У нього залишилися дружина та син.
Олександр Ткаченко посмертно нагороджений орденом «За мужність» I ступеня. Посмертно йому присвоєно і спеціальне звання «майор міліції» та звання «Почесний громадянин міста Суми».
12 років минуло із загибелі Олександра Ткаченка. Та незмінним залишається його приклад. Приклад людини, яка завжди йшла попереду, берегла своїх побратимів і до останнього виконувала обов’язок.
За матеріалами Сумської ОВА.
