Напередодні Дня людей похилого віку та Всесвітнього дня музики у Глухівській публічній бібліотеці відбулася особлива зустріч – «Мелодії затишку, спогадів і натхнення».
До бібліотеки завітали жінки-волонтерки ВБО «Турбота про літніх в Україні» та внутрішньо переміщені жінки. Відкриваючи захід, бібліотекар Ніна Шубнікова привітала присутніх із прийдешнім святом і побажала здоров’я, миру, спокою та якомога більше щасливих моментів.
А коли пролунало традиційне «День людей похилого віку», одна зі слухачок усміхнулася: «Яка ж ми похилі — ми поважні!». Ця фраза одразу задала зустрічі особливий настрій – теплий, невимушений і життєствердний.
Музичним подарунком для гостей став виступ волонтерки-піаністки Олени Целікової та її вихованців — учнів Глухівської школи мистецтв імені М. Березовського. Для декого з юних музикантів це був уже не перший виступ у бібліотеці, а для тих, хто почав навчатися лише у вересні, – перша зустріч із публікою.
Того дня музика справді стала містком між поколіннями.
Звучали твори про мрії, дитинство, кохання, подорожі та найтепліші спогади. Валерія Макаровець виконала «Прелюдію до зірок», Марія Щегловитова – «Танцюй зі мною», Ксенія Орловська подарувала слухачам грайливий «Бі-Біп», а Аріна Мамаєва своєю «Грою в класики» повернула присутніх у безтурботне дитинство.
Музична подорож продовжилася композиціями «Подорож до моря», мелодією про Париж, «Сонячним блюзом», «Скерцино» та іншими творами. Частина виступів прозвучала у записах із Києва та Німеччини – так зустріч вийшла далеко за межі одного бібліотечного залу.
Особливе місце у програмі посіли твори української композиторки Оксани Крут, яка нині живе в Німеччині. Її музика звучала того дня не раз і щоразу дарувала слухачам можливість на мить зупинитися, згадати щось дороге й просто насолодитися мелодією.
А композиція «На прощання» у виконанні Дар’ї Лиман стала одним із найзворушливіших моментів зустрічі. Дівчина присвятила свій виступ бабусі, яка саме того дня святкувала день народження і була серед слухачок у залі.
Після музичної частини зустріч не завершилася. Зал ще довго наповнювали оплески, усмішки, квіти, побажання та слова вдячності. Присутні ділилися, наскільки цінними для них є такі зустрічі — можливість поспілкуватися, почути живу музику й просто побути разом у затишному просторі бібліотеки.
Цей день ще раз нагадав просту річ: музика не знає вікових меж. Вона може повернути дорослу людину в дитинство, подарувати юному музикантові впевненість у собі й водночас об’єднати тих, чиї життєві дороги розділяють десятиліття.
Бо поки звучить музика — покоління залишаються поруч.
